Почему люди сочинят стихи? Почему, зная, что стихи ужасны, все равно продолжат их сочинять?
читать дальше
Де був твій дім, тепер пустеля.
Сипучим прахом стіни стали,
На землю впала сіра стеля,
В той час, коли ми міцно спали.
Ти бачиш кості мертвих риб,
Комах у краплях бурштину
Серед каміння вічних глиб,
Де ми блукали наяву.
Ти досі спиш, а час минає,
І попіл вкрив чуже взуття.
Мене в твоїх думках немає
Я поза межами буття
************
Высоцкому…
Собрав в кулак всю силу воли,
Сквозь напряжение ума,
Я слышу звук, исполнен боли -
Трещит гитарная струна.
Натянуты и рвутся вены
И голос хрипнет, онемев,
У губ застыла струйка пены
И я умру, куплет допев.
Пусть после бешеного звука
Вокруг возляжет тишина
Не будет сердца больше стука
И не услышаны слова…
***********
Клоун
(Смійся, щоб ніхто не дізнався, що насправді ти відчуваєш.)
Смійся, кричи, регочи, верещи!
Смійся, танцюй, стрибай і руйнуй!
Смійся і шкірся аж доти, доки
судома не зведе тобі щоки.
Смійся до сліз, сплачеш на біз?
Смійся, коли туга рве тобі серце,
Смійся, коли від щастя хочеться вмерти.
Сліз твоїх смак ніхто не скуштує,
іронію слів ніхто не почує.
Поринь у вир почуттів.
Радість, печаль, щастя і жаль,
біль і страждання, спокій, кохання,
смуток і гнів - істерія вогнів.
Все це сплететься, зчеплеться, зіткнеться,
тебе охопить і знову розійдеться.
****************
Запотевшие окна хранят пустоту.
Я наполню их смыслом до дна,
Когда пальцем смиренно вожу по стеклу
И сплетаются буквы в слова.
Сказать, прошептать их я нынче не смею,
Пусть растворяться в прозрачности мглы.
Но когда-нибудь снова дыханьем согрею
Те слова, что сочатся сквозь створки души…
*************
Ти не бачив, як сідає сонце сьогодні,
Не бачив цих казкових барв,
Я візьму їх у долоні,
Збережу, мов цінний скарб.
Я закину їх в вогонь –
Горить свічка по тобі.
Ніби біль із твоїх скронь,
Вони вибухнуть в пітьмі.
*********
Сыпется сквозь пальцы время
И вдаль уходят времена,
Уйдет из жизни наше племя,
Придут другие племена.
Увяли сорванные розы,
Исчез последний луч весны,
Утихли ветреные грозы
И унесли с собой мечты.
Ну что ж, теперь я знаю точно:
Прошедшее, былое, не вернуть.
И двери затворены прочно.
Все, что ушло, прощу, забудь.
Столбы огня над ледяной пустыней
Сжигают вечные сады
Взрывается и тает иней…
Мечты здесь больше не нужны.
Но вновь подует свежий ветер,
Коснется распаленных век,
И что-то новое на свете
Растопит на ресницах снег.
-
-
27.08.2008 в 18:17-
-
27.08.2008 в 18:23-
-
31.08.2008 в 12:15Нет. Не льстит. Ты поэт, а не тот, кто сочиняет стихи.
-
-
31.08.2008 в 14:29-
-
31.08.2008 в 15:33тебе спасибо за стихи.. жаль что я их сразу не заметила за скрытым текстом ))